Чому мережа глобальна, а ми розірвані — і що може нас зібрати
Ми ніколи не були так зв'язані: повідомлення облітає планету за секунду. І ми рідко були такі розділені. Цей парадокс я описав ще у 2016 році, і з того часу він тільки загострився.
Глобальна за розміром, розірвана за змістом
У першій частині я розповідав, що соціальні мережі старші за інтернет і що головною цінністю нашої доби стала платформа. Тепер про парадокс, який я описав у дисертації. Інформаційні мережі охоплюють увесь світ, але суспільство від цього не стає єдиним. Навпаки: мережі глобальні за обсягом, але фрагментовані за змістом.
Чому так? Зміни відбуваються настільки швидко, що суспільство не встигає їх осмислити: оцінити, що в них добре, а що руйнівне, як вони вплинуть на людей. Технологія вже працює, а розмова про цінності тільки починається. У результаті кожна спільнота живе у своєму шматку мережі зі своїми правилами.
Соціальна ентропія
Наше життя постійно перетікає у віртуальний простір: спілкування, робота, політика, дружба. Але немає способу передбачити, як це повернеться назад, у реальне життя. Цей безлад, який наростає, я назвав соціальною ентропією. Саме вона породжує економічні, політичні й культурні ризики мережевого суспільства.
Є й небезпечніша річ. Мережі як технологія ціннісно нейтральні. Вони не враховують людину, а намагаються вилучити її зі своєї будови: менше ручних рішень, більше автоматики. Через це руйнуються ті форми зв'язків між людьми, які не встигають за темпом змін.
З учасника — на об'єкт впливу
Я виділив три ознаки того, як змінюється спілкування в мережевому суспільстві:
- Різні за будовою мережі зливаються в одну систему: робоча, сімейна, політична, розважальна.
- Людина, яка спілкується, перетворюється на об'єкт інформаційного впливу. Вона не лише говорить, а й постійно отримує те, що для неї підібрали.
- Мережі відкриті до планування, прогнозування й програмування в реальному часі. Настрої можна не лише вимірювати, а й налаштовувати.
Через десять років цю думку я розвинув у статті про чат-ботів, які погоджуються з нами. Там уже йдеться про те, як людина передає машині саму роль того, хто вирішує, що правда.
Що може зібрати мережу докупи
У дисертації я не обмежився діагнозом. Я виділив чотири умови, за яких мережі можуть працювати на людину, а не проти неї:
- Цілісність і рівний доступ. Долати цифрову нерівність, щоб мережа не ділила людей на тих, хто всередині, і тих, хто поза нею.
- Визнання, відповідальність і довіра. Без них мережа лишається набором з'єднань, а не спільнотою.
- Спільні точки тяжіння. Цінності й ідеї, навколо яких люди самі об'єднуються.
- Готовність до стрибків. Пом'якшувати наслідки технологічної сингулярності — моментів, коли технологія різко змінює правила гри. Сьогодні такий стрибок — генеративний штучний інтелект.
Головний висновок дисертації: якщо ігнорувати цінності, технології не допоможуть поєднати живі людські зв'язки з віртуальними. Кожен, хто користується мережею, а це майже всі, має розуміти свою частку відповідальності за те, якою вона стане.
Чесно про межі: це теоретична робота 2016 року, без власних вимірювань. Вона пропонує спосіб думати про мережі, а не точні прогнози. Частина ідей підтвердилася, інші варто перевіряти на нових даних.
Джерело
Ягодзінський С. М. Соціокультурний потенціал глобальних інформаційних мереж: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 — соціальна філософія та філософія історії. Київ: Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2016.
Дисертацію виконано в Національному авіаційному університеті, захищено 29 лютого 2016 року.
Ще в рубриці: Соцмережі старші за інтернет · Чому факти програють емоціям
← Усі тексти рубрики